Стовпи Ісламу

Великодушність ісламу у сфері молитви

Однією з мудростей обов’язкової обрядової молитви (салят; намаз) є те, що вона уособлює собою зв’язок між рабом і його Господом. У молитві мусульманин усамітнюється зі своїм Господом, звертаючись до Нього і підкорюючись Йому. Щоразу, коли мусульманин занурюється в насолоди мирського життя, віра в його серці починає згасати, а коли він чує заклик муедзина на молитву, то пломінь віри спалахує знову. Таким чином, він завжди залишається пов’язаним зі своїм Господом. Молитву звершують п’ять разів на добу: вдень і вночі. Мусульмани звершують їх колективно в мечеті, крім тих випадків, коли в них є шаріатське виправдання. В мечетях вони знайомляться і підтримують одне одного, виявляючи любов і милість. Коли мусульмани: дорослі і діти, багаті і бідні, сильні і слабкі, стоять пліч-о- пліч направившись до однієї Кибли і здійснюючи однакові рухи – то в своїй покорі перед Всевишнім Аллагом усі вони рівні. Молитва є найважливішим стовпом ісламу після двох свідоцтв. Передається від Анаса ібн Маліка (хай буде вдоволений ним Аллаг), що Посланець Аллага y сказав: «Перше, за що буде розрахований раб Аллага в Судний день – це молитва. Якщо вона була доброю, то й інші справи будуть добрими. Якщо ж вона була поганою, то всі інші справи, також, будуть поганими».

Молитва повторюється п’ять разів на добу. Враховуючи це, полегшення та великодушність щодо молитви мають бути явними, аби мусульманин міг звершувати їх із насолодою і не відчував труднощів. Нижче ми наведемо деякі приклади великодушності і легкості ісламу в сфері обов’язкової молитви.

Мусульманин зобов’язаний звершувати молитву в міру своїх сил і можливостей. Однією з обов’язкових частин молитви (вáджіб), пов’язаних із можливістю, є стояння. Але якщо мусульманин не може стояти, то він звершує її сидячи. Якщо не може сидіти, то звершує її лежачи. Якщо не може рухатися, то звершує її очима. Пророк s сказав: «Якщо хворий може, то хай молиться стоячи. Якщо не в змозі, то – сидячи. Якщо він не може здійснювати земний уклін, то нехай робить нахили головою так, щоб нахил земного поклону був нижчий, ніж нахил поясного. Якщо він не може молитися сидячи, то нехай молиться лежачи на правому боці, обернувшись в напрямку Каби. Якщо і це буде важко, то нехай молиться на спині, направившись ногами в напрямку Каби».
Існує декілька видів звершення молитви, які залежать від обставин мусульманина – в залежності від безпеки або небезпеки, в якій він може опинитися. Всевишній Аллаг говорить: “Звершуйте молитви належно i, особливо, середню молитву. Стiйте ж перед Аллагом смиренними! А якщо боїтесь ворога, то звершуйте молитву йдучи пiшки або й верхи. Коли ж опинитесь у безпецi, то згадуйте Аллага так, як Вiн навчив вас того, чого ви й не знали ранiше.” (Коран, 2:238-239)
Мандрівнику дозволено скорочувати молитви, що складаються з чотирьох ракятів, до двох. А також дозволено об’єднувати між собою дві молитви для, здійснюючи їх разом: в проміжок часу виконання першої або другої молитви. Так, це для мусульманина є набагато легшим. Повідомляється, що Йа»ла ібн Умаййа сказав: «Я сказав »Умару ібн аль-Хаттабу:« Поясни мені, чому люди скорочують молитву, коли Аллах говорить: «Якщо ви подорожуєте землею, то не буде вам грiха скоротити деякi молитви через страх перед смутою з боку невiруючих« (4:101) »Умар сказав:« Я теж задавався цим питанням і згадав про це перед Пророком, s, і він сказав мені: "Це милість Аллаха Всевишнього, якою Він обдарував вас, так прийміть же Його милість» (Муслім.)
Хворий, а також той, хто потрапив в сильний холод, дощ або дуже складну ситуацію, може об’єднати молитви. Навіть якщо він не є мандрівником. Передається від Ібн Аббаса (хай буде вдоволений ним Аллаг) сказав: «Пророк s об’єднав обідню (аз-Зугр) та денну (аль-Аср) молитви, й так само вечірню (аль-Магріб) та нічну (аль-Іша), перебуваючи в Медіні, не через страх або дощ». Ібн Аббаса запитали: «А чому він так зробив?» Ібн Аббас відповів: «Щоб не ускладнювати своїй громаді» (Муслім.)
Аллаг приписав широкі проміжки часу для звершення молитов, які не обмежують мусульманина. Передається від Джабіра ібн Абд Аллага (хай буде вдоволений ним Аллаг), що ангел Джібріль прийшов до Пророка s і сказав: «Встань і зверши молитву аз- Зугр!» Пророк Мухаммад s звершив її, коли сонце минуло зеніт. Потім ангел прийшов до нього в післяполуденний час і знову сказав: « Встань і зверши молитву аль-Аср!» Посланець Всевишнього y звершив чергову молитву, коли тінь предмета стала дорівнювати йому. Потім Джібріль з’явився ввечері, повторивши свій заклик до молитви. Пророк s звершив молитву відразу після заходу сонця. Ангел прийшов і пізно ввечері, в черговий раз спонукаючи: «Встань і зверши молитву аль-Іша!» Пророк s звершив її, як тільки зникла вечірня зоря. Потім ангел прийшов з тим самим нагадуванням на зорі, і Пророк s помолився з появою світанку. На наступний день в полуденний час ангел знову прийшов, і Пророк s помолився, коли тінь предмета стала дорівнювати йому. Потім він з’явився в післеполуденний час, і Пророк Мухаммад s помолився, коли тінь предмета дорівнювала двом його довжинам. Увечері ангел прийшов в той самий час, як і днем раніше. Ангел з’явився і після закінчення половини (або першої третини) ночі і звершив нічну молитву. В заключний раз він прийшов на світанку, коли вже значно розвиднялося, спонукаючи Пророка s звершити ранкову молитву. Після чого ангел Джібріль вимовив: «Між цими двома часовими проміжками – час звершення обов’язкових молитов» (Ан-Насаї)
Якщо мусульманин через забудькуватість або неуважність додатково щось сказав, зробив або забув у молитві, то він не повинен переробляти молитву повністю. Просто в її кінці він має зробити два додаткових земних поклони. Таким є полегшення і простота. І таким чином мусульманин віддаляється від шайтана, який завжди намагається зіпсувати поклоніння Аллагу. Передають, що Абу Саїд аль-Худрі (хай буде вдоволений ним Аллаг) розповідав, що Посланець Аллага Пророк Мухаммад y сказав: «Якщо хтось з вас під час молитви стане сумніватися в тому, скільки ракятів він зробив: три або чотири, – то нехай відкине сумніви і спирається на те число ракятів, в яких він впевнений. Потім йому слід зробити два земні поклони до вимовляння слів вітання (таслім). Якщо він в результаті цього зробить п’ять ракятів, то два поклони доведуть його намаз до парного числа ракятів. Якщо ж він зробить намаз правильно, то ці поклони будуть приниженням для сатани» (Муслім)
Якщо мусульманину невідомий напрямок Каби, він має докласти всіх зусиль, аби максимально точно визначити його. Всевишній Аллаг говорить: “Аллагу належить схiд та захiд. Тож куди б ви не повернулися — всюди Лик Аллага. Воiстину, Аллаг — Всеосяжний, Всезнаючий!” (Коран, 2:115)
Людині, який очолює колективну молитву (імáм), забороняється затягувати її. Передають зі слів Абу Гурейри (хай буде вдоволений ним Аллаг), що Посланець Аллага y сказав: «Коли хтось з вас стане очолювати молитву людей, нехай полегшує її, адже, воістину, серед них можуть бути слабкі, хворі та старі. А коли хтось з вас буде молитися на самоті, то нехай молиться настільки довго, скільки захоче» (Аль-Бухарі; Муслім.)

Великодушність ісламу у сфері обов’язкової милостині

Однією з мудростей обов’язкової милостині (закят) є викорінення бідності в мусульманському суспільстві та лікування її небезпечних наслідків, таких, як злодійство, вбивство, утиск прав ближнього тощо. Закят пожвавлює між мусульманами дух громадської взаємодопомоги. Цей припис допомагає виконати потреби нужденних і бідних, а також захищає їх від принизливих прохань. Нижче ми наведемо приклади великодушності ісламу в сфері обов’язкової милостині.
Закят береться із середнього, а не з кращого майна людини. У хадісі Муаза ібн Джабаля (хай буде вдоволений ним Аллаг), Пророк s сказав: «Я застерігаю вас брати найкраще їх майно» (Аль-Бухарі)
Розмір виплачуваної обов’язкової милостині є дуже незначним у порівнянні з усім майном людини. Людина не зобов’язана виплачувати закят, якщо майно пролежало менше одного місячного року. Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав: «За золото тобі нічого не потрібно платити, поки у тебе не накопичитися двадцять золотих динарів. Коли у тебе буде двадцять динарів і вони пролежать цілий рік, то з них потрібно виплатити половину динара» (Ахмад.)
Закят з посівних. Хлібороб має виплатити закят розміром в одну десяту частину посіву з того, що поливалось дощовою водою, без використання додаткового поливу, і половину цього (тобто одну двадцяту частину) він має виплатити, якщо посів поливають додатковим поливом. Доказом цього є слова Посланця Аллага y: «З того, що поливалось з неба або джерел, має виплачуватись закят в одну десяту частину, а з того, що поливалось за допомогою зрошення – половина однієї десятої частини».
Обов’язок виплати закяту спадає з людини, яка та не може його виплатити через свою бідність, немічність або боргові зобов’язання. Пророк s сказав: «Закят має виплачувати тільки багатий» (Ахмад)
Закят можна виплачувати не тільки нужденним, але й тим, хто заслуговує його через своє положення. Всевишній Аллаг говорить: Милостиня призначена для нужденних i бiдних, тих, хто її збирає та роздає, тих, вiд чиїх сердець чекають прихильностi, для викупу рабiв, для збанкрутiлих боржникiв, для тих, хто бореться на шляху Аллага, а також для подорожнiх. Так встановлено Аллагом. А Аллаг — Всезнаючий, Мудрий! (Коран, 9:60)
Для того, хто виплачує закят, він є придбанням, а не втратою. Тому людина від чистого серця поспішає виплатити його. Всевишній Аллаг говорить: «Приймай пожертву з майна їхнього, щоб очистити їх i пiднести цим. I молися за них, бо твої молитви — спокiй для них! Аллаг — Всечуючий, Всезнаючий!» (Коран, 9:103)

Великодушність ісламу у сфері посту

Піст (сиям) приписано для того, аби мусульманин міг відчути потребу своїх нужденних та бідних братів. Це є однією з його мудростей. Мусульманин більш уважно ставитиметься до виконання своїх обов’язків щодо них, буде цікавитися їх справами і співчувати. Піст вважається боротьбою (джигáд) зі своєю душею і її пристрастями, який утримує її від мерзенних слів і поганих вчинків. Нижче ми наведемо приклади великодушності ісламу у сфері посту.

Пост є обов’язковим лише один місяць на рік. І цей місяць – Рамадан. Всевишній Аллаг говорить: «Рамадан є мiсяцем, пiд час якого було зiслано Коран — прямий шлях для людей, яснi знамення прямого шляху та розрiзнення. Коли для когось iз вас настане цей мiсяць, то нехай вiн проводить його у постi.» (Коран, 2:185)
Тривалість поста чітко визначена часовими межами, щоб мусульманин не потрапив у скрутне становище і не заплутався, коли починати, а коли закінчувати піст. Не можна постувати більше або менше. Аллаг встановив тривалість посту від світанку і до заходу сонця. Всевишній Аллаг говорить: “Дозволено вам входити до дружин ваших у ночi посту. Вони — наче одяг для вас, а ви — наче одяг для них. Дiзнався Аллаг, що ви обмежуєте себе, тож Вiн прийняв каяття ваше i простив вас. Тож з’єднуйтесь iз ними, i прагнiть до того, що встановив для вас Аллаг, їжте й пийте, поки не зможете вiдрiзнити нитку бiлу вiд нитки чорної — до свiтанку. А потiм знову тримайте пiст — аж до ночi.” (Коран, 2:187)
Поститися потрібно з перервою: не можна постити без перерви (вісáль). Хто так робить, той покладає на душу те, що їй не встановлено, і таким чином він ускладнює та мучить сам себе. Пророк sсказав: «В пості немає безперервності» (Ібн Хіббан)
За піст, цей невеликий вчинок, обіцяно велику нагороду. Посланець Аллага y сказав: “Аллаг сказав: «Будь-яку справу син Адама робить для себе ж, крім поста, адже, воістину, він – заради Мене, і Я винагороджу за нього. Пост є щитом, і в той день, коли хтось з вас буде постити, хай він уникає всього непристойного і не підвищує голос. Якщо хтось стане лаяти його або спробує почати сваритися із ним, нехай він скаже такому: «Воістину, я дотримуюся посту!» Клянуся тим, в Чиїй Руці душа Мухаммада, запах із рота того, хто постує приємніший для Всевишнього Аллага, ніж пахощі мускусу. На того, хто постує, чекають дві радості: він радіє своєму розговінню, коли стане розговлятися, і коли зустрінеться він зі своїм Господом, то порадіє тому, що постував» (Аль-Бухарі)
Також в пості існують полегшення для хворого і мандрівника: їм дозволено розговлятися, якщо є якісь складності, але потім вони повинні компенсувати дні пропущеного поста, якщо здатні на це. Всевишній Аллаг говорить: “Коли для когось iз вас настане цей мiсяць, то нехай вiн проводить його у постi. А якщо вiн захворiє чи буде в дорозi, то нехай постить таку ж кiлькiсть днiв у iнший час. Аллаг бажає вам полегшення, а не утруднення; доводьте ж до кiнця днi посту i звеличуйте Аллага за те, що Вiн вказав для вас прямий шлях; можливо, ви будете вдячнi!” (Коран, 2:185)
Законодавець заборонив покладати на душу більше, ніж вона може витримати, навіть якщо це стосується поклоніння. Джабір (хай буде вдоволений ним Аллаг) сказав: «Одного разу Посланець Аллага y, мандруючи, побачив групу людей, які зібралися навколо однієї людини і закривали її від сонця. Він запитав: «Що відбувається?» Люди відповіли: «Він постує», тоді Пророк s сказав: «Піст під час подорожі не є ознакою благочестя». В іншій версії хадісу, яка згадується у Мусліма, йдеться: «Ви маєте приймати полегшення Аллага, якими Він полегшив вам».
Годуючій або вагітній жінці, яка боїться за себе або за свою дитину, дозволено розговлятися, але потім вони повинні компенсувати дні пропущеного поста, якщо здатні на це. Також літня людина, якій важко постити, має нагодувати за кожен день розговіння одного бідняка. Всевишній Аллаг говорить: “Аллаг не вимагає вiд людини понад можливостi її.” (Коран, 2:286)
Той, хто через забудькуватість або з примусу поїв або попив під час посту, продовжує постити і його пост не порушується і є правильним. Доказом цього є слова Пророка Мухаммада s : «Той, хто забув, що він постить, і поїв або попив, нехай продовжить свій піст, адже Аллаг нагодував і напоїв його»

Великодушність ісламу у сфері паломництва

Однією з високих цілей паломництва (хаджж) є сповідування єдинобожжя Аллага і втілення згадування Аллага. В хаджжі паломник повторює: «Ось я перед тобою, о Аллаг, немає у Тебе рівних, ось я перед Тобою! Воістину, хвала Тобі, і милість належить Тобі і панування, немає у Тебе рівних!». Ці слова мають таке значення: «О Аллаг, ми прийшли до цього місця, відповідаючи на Твій заклик, сподіваючись досягти Твого вдоволення, підтверджуючи Твою Єдність і те, що лише Ти гідний поклоніння, і ніхто інший». Немає різниці між багатим і бідним, знатним і звичайним, білим і чорним, арабом і неарабом – усі рівні перед Аллагом і відрізняються між собою лише за ступенем богобоязливості. Таким є справжнє братство між мусульманами. Їх почуття і сподівання єдині. Нижче ми наведемо приклади великодушності ісламу у сфері паломництва.

Паломництво є обов’язковим лише один раз в житті. Таким є полегшення Послання Пророка s. Якби воно було обов’язковим щороку, то стало б для людей дуже великим ускладненням. Також, якби виконання паломництва було обов’язковим щороку, то Мекка не могла б вмістити одночасно таку велику кількість мусульман. Абу Гурейра передав: «Звертаючись до нас із проповіддю, Пророк s сказав: «О люди, Аллаг зобов’язав вас звершувати хаджж, тож звершуйте ж його!» Один з присутніх запитав: «Щороку, о Посланець Аллага?» Пророк промовчав, поки чоловік не повторив своє питання тричі, і лише після цього сказав: «Якби я сказав «Так», то здійснення хаджжу щорічно стало б обов’язковим, але вам це буде не під силу. Позбавте мене від питань про те, щодо чого я з вами не говорив, поки я не залишив вас. Адже, воістину, тих людей, які жили до вас, згубило безліч їхніх питань і їх незгода з їх пророками. Коли я забороняю вам щось, то уникайте цього, а коли наказую вам щось, то робіть з цього те, що зможете».
Незважаючи на те, що паломництво є одним зі стовпів ісламу, обов’язок його здійснення спадає з того, у кого немає на це фінансової або фізичної можливості. Хто хворів на невиліковну хворобу, яка заважала йому зробити паломництво, і, в той самий час, мав достатній статок для його звершення, то така людина уповноважує за себе іншу людину, щоб та здійснила паломництво замість неї. З бідної людини, який не мала достатніх засобів для утримання себе і своєї сім’ю, спадає обов’язок здійснення паломництва, поки у неї не з’явиться така можливість. Всевишній Аллаг говорить: “Там мiстяться яснi знамення. Це — мiсце Iбрагiма, i хто увiйде туди, буде в безпецi. Люди зобов’язанi перед Аллагом здiйснювати хаддж у Дiм — хто буде спроможний на це. А якщо хто не вiрує, то Аллаг не потребує жителiв свiтiв.” (Коран, 3:97)
Паломництво буває трьох видів і мусульманин може звершувати будь-яке з них, з огляду на свої можливості і час. Пророк s сказав: «Якби я зміг заздалегідь передбачити те, що трапилося, то не погнав би з собою жертовну тварину, а придбав би її на місці, щоб потім вийти зі стану іхрама 50 , як це зробили вони»
Якщо паломник в стані іхраму зробив якісь заборонені дії, то він, зважаючи на вид вчинку, може спокутувати його – будь-то упущення, необачність або невиконання якогось із обрядів. Всевишній Аллаг говорить: Звершуйте хаджж та умру заради Аллага. Якщо вам заважають, то принесiть у жертву те, що зможете, але не голiть своїх голiв, поки пожертва не досягне мiсця заклання. А якщо хто з вас хворий або має рану на головi, то нехай задля вiдкупу тримає пiст, дає милостиню, або принесе жертву. Якщо ви перебуваєте у безпецi, то той, хто має поєднати умру з хадджем, має принести у жертву те, що зможе. А хто не має змоги зробити це, то нехай пiд час хадджу тримає пiст три днi, i сiм днiв пiсля повернення з хаджжу — усього десять. Це — для тих, чия сiм’я не живе бiля Забороненої Мечетi. Тож бiйтесь Аллага та знайте, що Аллаг суворий у покараннi! (Коран, 2:196)
Мусульманину дозволено за будь-яких обставин обумовити можливість незвершення паломництва через незалежні від нього причини, адже він – не знає майбутнього. Передається, що Дуба’а бінт аз-Зубейр була хвора і побажала здійснити паломництво. Тоді Пророк s при входженні в іхрам порадив їй обумовити свій намір і сказав: «Зроби паломництво і зумов його, сказавши: «Якщо щось затримає мене і я не зможу завершити паломництво, то я в тому ж місці вийду зі стану іхрама».
Паломництво є причиною прощення і стирання гріхів. Передається від Абу Гурейри (хай буде вдоволений ним Аллаг): «Я чув, що Посланець Аллага y сказав: «Той, хто зробить паломництво і при цьому не буде лихословити і грішити, повернеться додому, як в той день, коли його народила мати» (Аль-Бухарі)